Криївка

Рік тому, коли Видавництво «Фоліо» презентувало на Львівському Форумі Видавців антологію «Україна очима письменників», ми оголосили про наступний проект – антологію «Україна-Європа». Ми жили в зовсім іншій країні, ніж живемо зараз. За цей рік країна пройшла нескінченно довгий шлях – від досить ситої і стабільної авторитарної держави з негативним економічним прогнозом, що поступово віддаляється від усе ще очікуваного європейського шляху, до країни, яка пережила тримісячну мирну революцію з трагічним, але переможним фіналом, втрату частини своєї території, піврічну війну на Сході, яка стала частиною плати за те, що народ відстояв європейський вектор. Зараз у нас абсолютно інша країна. Й інший народ. Письменники, твори яких увійшли до антології, визначають обличчя нашої літератури. І це обличчя повернуто до Європи. В оповіданнях та уривках з іще не виданих романів – тема європейського минулого та майбутнього України. Тут же і трагічна сучасність – в антології є і складні міжнаціональні стосунки на території нашої країни, і тема Майдана, і навіть збитий Боїнг.

Олександр Вільчинський (нар. 1963 р.) — відомий український прозаїк, есеїст. Живе і працює в Тернополі. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його книжки «Дерева на дахах» (2010), «Криївка» (2011), «Останній герой» (2012).

«Льодовик» — це роман-застереження про те, що було б, якби… Словом, якби раптом підтвердилася одна з наукових гіпотез про початок нового льодовикового періоду. У романі льодовик зупиняється на кордоні України, але то мала втіха, й українцям доводиться не лише виживати самим, а й допомагати своїм заклятим північно-східним сусідам московітам, країну яких поглинула крига. Утім герої і персонажі «Льодовика» не лише борються за виживання у важких умовах глобальних змін клімату, але й переживають духовні пошуки, працюють і святкують, мріють і закохуються, страждають і радіють життю, як тільки можуть.

Олекса, вояк УПА, після тривалих поневірянь на сході повертається у рідне село, де він залишив стареньку маму і кохану дівчину. Але повертається не сам, а з новим товаришем Віллі Шубертом, колишнім піхотинцем вермахту, скаліченим у багаторічному полоні, який прибився до нього десь на Донбасі. Майже двотижневе перебування в Західній Україні стало для Олекси і Віллі своєрідним іспитом на виживання, перевіркою їхніх людських та суто чоловічих якостей. Та хто знає, що чекає їх попереду…

Роман «Дерева на дахах» — це не тільки оповідь про життєві пошуки «неспокійної» людини, «героя свого часу» — Якова Довганя, бунтівника із довгим сивим хвостом і кільчиком у вусі. Це насамперед роман про Місто, про Тернопіль, що схожий на кораблик, про тернопільські будинки, схожі на кораблики, і про тернопільські кораблики, схожі на будинки, на дахах яких, до того ж, ще й ростуть дерева. Про тернопільську забігайлівку «для інтелектуалів і митців» «Пінгвін», а також про будинки, дерева та забігайлівки в інших містах, про одвічні стосунки між митцем і алкоголем, а ще про котів, чоловічу дружбу і справжню любов до Жінки. Чи то пак, до жінок. Словом, усім українським інтелектуалам, хто так і не дочитав «Улісс» Джойса, присвячується…