Магдалинки

Пропоную читачам перевидання мого роману «Егоїст», якому пощастило отримати першу премію на Всеукраїнському літературному конкурсі «Коронація слова» (2002 р.). Вийшовши в 2003 р. у видавництві «Кальварія», він — практично без піару — блискавично розкупився і ввійшов до довгого списку номінації «Красне письменство» Всеукраїнської рейтингової акції «Книжка року» (2003 р.). Я питала себе: в чому секрет його успіху? Напевне, в тому, що в ньому йде мова про ті речі, про які неможливо довідатися з преси або телебачення, зокрема, про «виворотку» сучасного політикуму, про кулуарне життя Верховної ради, про те, чи є насправді елітою сучасні українські політики, які так себе називають, і відповідь на питання, хто ж насправді є українською елітою.

Опинившись після тривалої відсутності у напівзруйнованому домі свого дитинства, головна героїня роману — успішна бізнес-леді — бродить його порожніми кімнатами і химерними чорними ходами, лабіринтами своєї пам'яті, підземеллями історії старовинного міста, зустрічаючи на своєму шляху привид Ґешефта, вічного мандрівника часу Юру-юродивого, представників давніх аристократичних польських родів, вірменських торгівельних династій і єврейських підприємницьких фамілій, знаменитих картярів, гендлярів, коханців, фарцовщиків і контрабандистів.

Герой дещо єретичного роману Марини Гримич — майже бездоганний молодий чоловік з високим IQ, здоровим ставленням до життя і легкою рукою, — опиняється на «тому світі», перебування на якому ламає всі існуючі в «цьому світі» стереотипи і міфи. Щоправда, часом виникає сумнів, чи той простір, куди потрапляє головний герой, не є насправді віртуальним?