Сім’я дикої качки

Книга аналітичних роздумів відомого українського письменника про аннотацию корені російської експансіоністської політики, погляди в минуле і сучасне.

Существует ли такое самобытное художественное явление — рассказ 70-х годов? Есть ли в нем новое качество, отличающее его от предшественников, скажем, от отмеченного резким своеобразием рассказа 50-х годов? Не предваряя ответов на эти вопросы, — надеюсь, что в какой-то мере ответит на них настоящий сборник, — несколько слов об особенностях этого издания.

Оно составлено из произведений, опубликованных, за малым исключением, в 70-е годы, и, таким образом, перед читателем — новые страницы нашей многонациональной новеллистики.

В сборнике представлены все крупные братские литературы и литературы многих автономий — одним или несколькими рассказами. Наряду с произведениями старших писательских поколений здесь публикуются рассказы молодежи, сравнительно недавно вступившей на литературное поприще.

У цій книжці представлено найкращі твори українських новелістів XX століття, зокрема Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Михайла Яцкова, Василя Стефаника, Миколи Хвильового, Віктора Домонтовича, Ігоря Костецького, Григора Тютюнника, Тараса Прохаська, Оксани Забужко.

Наша мала проза розкрила психологію перечулених, мімозно вразливих нових жінок епохи декадансу — і неймовірно трагічний досвід галицьких переселенців у Новий світ, високий ідеалізм митців-модерністів, котрі поставили творчість вище за всі цінності, — і розчарування безґрунтовних революційних романтиків, які захотіли взяти на себе місію вдосконалення Божого творіння. У другій половині століття кращі українські майстри зосереджувалися на героях-марґіналах, що не могли співіснувати з радянською дійсністю. Покоління 1991 року скрупульозно аналізувало стан людини, котра переживає крах узвичаєних цінностей і мусить адаптуватися до цілком нового часопростору. Маємо цілий ряд блискучих імен, різні стильові моделі, різні індивідуальні манери письма, пов’язаних як з модерністськими, так і з визивно авангардними орієнтаціями й традиціями.

* * *

Антологія «Українська мала проза XX століття»… якраз і бачиться такою… спробою канонотворення на теренах нашого красного письменства.

Газета «Нація і держава», 10 червня 2008 року

Роман “Позичений чоловік” поєднує у собі анекдот, небилицю, містифікацію, бурлеск і є зухвалою спробою письменника у фантастичній, жартівливій формі розповісти про повсякденне життя сучасної людини. В основі сюжету вигадана історія про те, як жінка позичила іншій жінці на місяць свого чоловіка. Навколо головного героя роману Хоми Прищепи — “дивака і характерника, гуманіста і пройдисвіта, джигуна і мудреця” — розгортається каскад неймовірних пригод. Та, захоплюючись несподіваними поворотами сюжету, кумедними ситуаціями, в які потрапляє наш герой, ми розуміємо, що насправді головною дійовою особою в романі є дух українства, українська вдача. Вражає мова, якою написано роман, — неперевершена й органічна, сповнена неповторних прислів’їв та приказок, діалектизмів та словотворів, мова розмаїта й незнищенна, як незнищенні уява й талант нашого народу.

До нової книги відомого українського письменника увійшли два романи об'єднані спільними героями  — колгоспником із села Яблунівки Хомою Прищепою, його дружиною Мартохою, ладною позхичити односельчанам все, навіть власного чоловіка, Одаркою Дармограїхою та ін. У новому творі відомого українського письменника використаний матеріал сучасного українського села. Життя, характеристики, проблематика відображені своєрідними засобами так званої химерної прози, де органічно поєднуються елементи реалістичні й фантастичні, широко використовується багатство народної творчості.

У наведених творах Євгена Гуцала (1937–1995) перед нами постає життя хлопчиків і дівчаток, сповнене захоплюючих пригод, мандрівок, несподіваних зустрічей та вчинків, складних, нерідко драматичних, а часом і кумедних ситуацій, зухвалих витівок — усього того, що й творить неповторний світ дитинства. Читача захоплює цікавий сюжет, який стрімко розвивається і тримає в напрузі, а головне — дух благородства, здатність юних щиро співчувати, проявити наполегливість, волю і попри всілякі перешкоди прийти на допомогу слабшому. Приваблює також сповнена гармонії та поезії мова письменника.

Повість „Голодомор” (1990) українського письменника Євгена Гуцало (1937-1995) розповідає про ті трагічні сторінки історії Українського Народу, які в радянські часи приховували навмисно.  Сюжетна проекція трагедії голоду визначила картини 1932-1933 рр. Об'єктивне бачення тогочасної дійсності спонукало письменника відмовитися від однолінійно послідовного нанизування подій. Зображення загальної катастрофічності людського життя будується на руйнівному - заданому “згори” втручанні репресивної машини у долі персонажів. Незважаючи на те, що чимало з них виконують другорядну чи й епізодичну функцію, кожен із них перебуває у ідейно-тематичній залежності з іншими, як і протагоністами.

У пам'яті українських селян назавжди викарбувалися страшні картини голодомору 1933 року, людське життя в ті часи перетворилося на пекло. Досі в селянські сни приходять похмурі тіні померлих, досі болить душа, що звідала нелюдське горе. А в той час, коли вимирало українське село, більшовики заявляли про розквіт соціалістичного будівництва. Саме тоді Сталін проголосив знамените своїм лицемірством гасло: "Жити стало краще, жити стало веселіше!" Під цей бравурний акомпанемент померлих від голодомору закопували у великих могилах, а траплялося й так, що закопувати було вже нікому.

Ми зобов'язані знати правдиву історію своєї землі - саме про таку історію розповідає повість Євгена Гуцала "Голодомор".