Сімурґ

«Декамерон» — антологія сучасної української прози, до якої увійшли нові оповідання десяти популярних вітчизняних письменників. Твори, зібрані під цією обкладинкою, дають чітке уявлення про стан сьогоднішньої літератури, іноді дозволяють побачити авторів у дещо несподіваному світлі, а сама книга є яскравим свідченням про десятиліття, що минає, з його шалом, любов’ю та ніжністю.

«Метаморфози» – антологія сучасної української поезії, що є живим відбитком невпинного руху, постійних перевтілень вірша, його неочікуваних видозмін, його незбагненних метаморфоз. 2000-і непомітно завершились. Вони дали літературі багато нових імен: десять яскравих поетів останнього десятиріччя у всій своїй високій несхожості!

Ця книжка є унікальною: її автори — 25 найкращих сучасних українських письменників. У своїх творах — есе, оповіданнях, нарисах, ліричних етюдах — вони намагалися збагнути та розгадати вічну таємницю любові, побачити її вияви в сьогоднішньому дні. Це розповідь про сучасну людину сучасною ж, як то кажуть, нефільтрованою мовою — такою, яким є саме життя.

Коли ти живеш, життя видається тобі дуже реальним, єдино реальним, а смерть – нереальною. Коли ти помираєш, твої переживання видаються тобі дуже реальними, а життя стає чимось нереальним. Насправді все це – різні види бардо. Бардо – це тибетське слово, котре можна перекласти як «проміжне місце» або «перехідний стан». Бар означає «між», а до – «місце» або «острів». Терміном «бардо» визначають послідовні стадії переживання процесу втілення і переродження. Стану бардо не існує поза нами. Його зміст – це наше переживання. Не думайте, що ви буваєте в бардо лише у якісь певні періоди. Весь всесвіт – сансара та нірвана – перебуває в бардо. Від самого моменту занурення в сон і до повного пробудження ми знаходимося на території бардо. Допоки ми у полоні прив’язаності до «я», ми в бардо.

Чим насправді є ця книга? Історія дуже дивного кохання (чи кількох кохань, чи, може тільки їх ілюзій), щедро присмачена наркотичними візіями, прикольними історіями з життя марґіналів, авторефлексіями тане надто вдалими пошуками власного «я». Усе це в психоделічній атмосфері ранніх 60-х з обов’язковими посиланнями на Берроуза, Керуака та дещо молодших їхніх адептів.

«Ексгумація міста» - це розповідь про рідне для Поваляєвої місто Київ, як світ, який паплюжиться і нівечиться недолугим варіантом Великої Цивілізації. Головна героїня поступово щезає, замовкає тоді, коли місто перестає бути для неї реальністю.