Знамениті українці (22)

Леонід Кравчук – невід’ємна частина історії нашої країни. Не тільки тому що він – перший президент сучасної незалежної України, обраний українським народом. Не тільки тому що з його ім’ям нерозривно пов’язане прийняття Акта проголошення незалежності ношої держави. Його досі по праву вважають одним із найбільш професійних, гнучких та виважених політиків за всю історію сучасної України. Постать Леоніда Кравчука викликає неабиякий інтерес завдяки неоднозначності та непересічності цієї особистості. Але все ж пригадаймо Фрідріха Ніцше, який стверджував, що завжди величним для історії є той, хто задав напрямок. Усвідомлює це і сам Леонід Макарович, який в одному із своїх постпрезидентських інтерв’ю наголосив, що усі його наступники на президентській посаді «лише продовжуватимуть робити те, що розпочав я. Добре чи погано, але лише продовжуватимуть».

Історія роду Хмельницьких містить у собі більше невідомого, ніж відомого. Ми маємо лише фрагментарні свідчення, та й ті часом є малодостовірними. Можемо з упевненістю твердити тільки про деякі факти з життя Михайла Хмельницького — батька гетьмана Богдана Хмельницького і діда Тимоша та Юрія Хмельницьких.

Богдан Хмельницький був не першим, хто розпочав боротьбу за свободу України. Але саме йому вдалося створити боєздатну армію, сформувати систему гетьманської влади і почати розбудовувати державу. Завдяки діяльності Хмельницького майже все українство, незважаючи на станові інтереси, виступило єдиною як ніколи силою в боротьбі за національне визволення. І хоча Великому Гетьманові не все вдалося зробити для збереження державності, його діяльність не тільки визначила долю самої України, а й відчутно вплинула на тогочасне європейське політичне життя.

Видатний український письменник, поет, публіцист, перекладач, етнограф… Його творчий доробок становить понад 50 томів, серед його праць – твори на кількох європейських мовах. Тому не дивно, що в листопаді 1915 року віденський науковець Йосиф Застирець звернувся до Нобелівського комітету з пропозицією відзначити діяльність «найбільшого українського і одночасно слов’янського поета і вченого», «великого провідника свого народу, міжнародного генія» Івана Франка Нобелівською премією. На жаль, через півроку Івана Яковича не стало – смерть виявилася прудкішою за світове визнання.

Іван Виговський – один з керівників Національно-визвольної війни 1648—1658 рр., найближчий помічник Богдана Хмельницького у розбудові Української держави, переможець в битві при Конотопі. Ставши гетьманом у надзвичайно складний період, Виговський намагався за будь-яку ціну зберегти незалежність України, на яку почав зазіхати царський уряд, проте не зміг об'єднати різні верстви українського суспільства і втратив владу. Вже не маючи владних повноважень, він зробив останню спробу прислужитися своїй країні, але загинув на самому початку нового етапу свого життя.

Ця людина – одна з тих знакових постатей української історії, життя та вчинки котрих і сьогодні викликають гарячі суперечки. Приятель Петра І – і борець за інтереси Української козацької держави; будівничий величних соборів – і «Юда», відлучений від церкви; майстер складних дипломатичних ігор – і людина, що поставила на карту все і програла найголовнішу гру свого життя; улюбленець жіноцтва і чи не єдиний справді обдарований поет і музикант серед українських гетьманів… Читач цієї книги зможе створити свій власний варіант образу Мазепи – одного з найколорітніших, найцікавіших українців.

Життя славетної української поетеси та драматурга Лесі Українки стало втіленням дієвої любові до України та її народу. Невиліковно хвора і під кінець життя майже позбавлена можливості пересування, Леся навіть з-поміж здорових людей вирізнялась своєю активною життєвою позицією і енергійністю, її творчість і донині вражає широтою тематики і безмежним драматизмом.

Марка Вовчка (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської, 1833—1907) справедливо називають літературною донькою Т. Шевченка. Твори письменниці відіграли провідну роль у становленні української реалістичної прози. Найвищого ідейно-художнього рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві зазнала найбільшого приниження і безправ’я. За словами І. Франка, «з простотою, красою й ніжністю її мови й стилю в’яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними – до жінок…»

До цього часу навколо імені Степана Бандери – лідера Організації українських націоналістів (ОУН) – точаться запеклі суперечки: дехто вважає його посібником гітлерівців і співучасником нацистських злочинів, дехто – патріотом України і борцем за її незалежність. Одне слово, погляди украй полярні. Якою ж була ця людина, якими шляхами прийшла вона до українського націоналізму? Настав час подивитися на особистість Степана Бандери об’єктивно.

«Здобув три вінці: на полі битви, як добрий воїн; на шляху мирного громадянського життя, як дбайливий вихователь багатьох гідних синів вітчизни; на ниві літератури, як полум'яний любитель мови рідної йому, їм створеної…» – говорив про Івана Котляревського його перший біограф С. Стеблін-Камінський. Безсмертна «Енеїда» й вічно юна «Наталка Полтавка з часом не тьмяніють і не губляться, а зачаровують нових читачів. Ім'я їхнього автора, основоположника й першого класика нової української літератури, назавжди вписане в Історію української і світової культури.

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843) – перший український прозаїк, талановитий драматург, творчість якого мала значний вилив на розвиток української літератури. Головним творчим принципом Квітка-Основ’яненко вважав «писання з натури», про те, що було йому знайоме і близьке. А знав він найкраще і любив свою рідну Харківщину, її природу, звичаї її мешканців, які стали героями його творів.

Беручи свої сюжети «виключно з життя народного», скаже перегодом Іван Франко, Квітка-Основ’яненко на ціле десятиліття випередив відповідні твори письменників «натуралістів»: Жорж Занд, ІванаТургенєва, Федора Достоєвського та інших. Так чи ні, а нова українська література багатьма своїми рисами завдячує саме Квітці-Основ’яненкові. Недаром же Юрій Федькович назвав його ясним місяцем на небосхилі українського слова, а Михайло Драгоманов зарахував Квітку-Основ’яненка, поруч із Тарасом Шевченком та Миколою Гоголем, до трійки найбільших українських класиків XIX століття.

Історія меценатства – одна з найцікавіших сторінок минулого, тому що приховує в собі чимало загадкових, а подекуди драматичних людських доль. На жаль, так історично склалося, що наша земля в епоху своєї бездержавності, ставала «ласим шматком» для інших, більш могутніших держав, котрі насаджували свої права, закони, звичаї та релігію. Ревними боронителями православної віри та української культури були князі Острозькі.

Петро Конашевич, більш відомий за прізвиськом, яке дали йому запорожці, – Сагайдачний, – одна зі знакових постатей староукраїнської історії. Упродовж життя йому доводилося боротися на Чорному морі і біля стін Москви, разом із поляками перепиняти туркам шлях у Європу і підновлювати православну ієрархію на українсько-білоруських землях. Як справжній козак він на перше місце ставив особисту свободу, православну віру і запорозьке братство, що міцніло в протистоянні татарсько-турецькій агресії і польсько-католицькому тиску.

Петро Могила належить до тих людей, чиї імена символізують відродження нації. Біля витоків прославленої далеко за межами України Києво-Могилянської академії поряд з іншими культурними діячами XVII ст. стоїть і Петро Симеонович Могила.

Петро Дорофійович Дорошенко був гетьманом Правобережної України в 1665—1676 рр. Цей час зробив його одним з найпомітніших героїв української історії. З усіх українських лідерів тієї епохи він, мабуть, більше за всіх заслуговує на титул спадкоємця Богдана Хмельницького – і як дипломат, і як воєначальник. Дослідники незмінно відзначають, що Дорошенко робив усе для здійснення своєї мети – возз’єднання розірваної на дві частини України та визнання її іншими країнами. Але знайти спосіб здійснення цієї мрії, який влаштував би все населення країни і правителів країн-сусідок, та уникнути при цьому жорстокості і крові було неймовірно тяжко. Дорошенкові цього зробити не вдалося…

Панас Мирний – псевдонім Панаса Яковича Рудченка, класика вітчизняної літератури, громадського і культурного діяча, видавця, фольклориста. Саме йому судилося стати засновником і одним із найвидатніших представників української психологічної прози. В історію української літератури видатний письменник Панас Мирний (—1920) увійшов як майстер психологічної прози.

Михайло Грушевський (1866—1934) є однією з головних постатей українського національного самоствердження в новітній історії України. Видатний вчений і суспільно-політичний діяч, він створив 10-томну «Історію України-Руси» – першу повну історію України, таким чином перевершивши навіть таких своїх видатних попередників, як Костомаров, Куліш, Драгоманов, Антонович. Але Грушевський не тільки писав історичні праці, він сам творив історію: 1917 року став на чолі нової Української держави – його було обрано головою Центральної Ради (1917—1918), яка в 1918 році проголосила Українську Народну Республіку (УНР). Завдяки цьому світ дізнався, що на землі існує Українська держава, президентом якої і був М. С. Грушевський.

Іван Сірко (1605 (1610) – 1680) – один з найвидатніших політичних діячів і полководців України. Своєю ініціативою, енергією і воєнною вдачею Сірко здобув на Запоріжжі небувалу шану. Вісім разів Запорозька Січ обирала його кошовим отаманом. Відчайдушно, із усім козацьким заповзяттям протистояв він татарсько-турецьким нападам, що загрожували геноцидом українському народові. Узявши участь у 55 битвах, Сірко майже завжди виходив із них переможцем, що й уславило його серед нащадків навіки.

Саме з його ім'ям пов'язують появу знаменитого листа запорожців турецькому султану.

Ольга Кобилянська (1863—1942) – відома українська письменниця демократичного напряму. Її творча спадщина велика і різноманітна: поезії в прозі, новели, оповідання, повісті, романи.

Однією з проблем, які глибоко її хвилювали, була доля жінки, її право на освіту, працю, на громадське життя. Кобилянська однією з перших в українській літературі звернулася до теми рівноправ'я чоловіків і жінок, торкалася письменниця й теми «інтелігенція і народ», тому вона мала повне право сказати про себе: «Одна праця, одне перо та власне моє “я” зробили мене тим, чим я є, – робітницею свого народу».

Данило Апостол (1654—1734), ставши гетьманом Лівобережної України у скрутний для країни час, незважаючи на свій більш ніж поважний вік (73 роки), зумів залишити помітний слід в історії України: саме за його петицією Анна Іоаннівна у так званих «Решительных пунктах» підтвердила – хоч і обмежену – козацьку автономію. Не маючи змоги вести самостійну зовнішню політику, Апостол кинув усі сили на піднесення економіки, взявся за викорінення корупції, впорядкування земельних відносин. І, звичайно, старий гетьман постійно зміцнював безпеку України: за часів його правління будується Українська оборонна лінія від Дніпра до Сіверського Дінця, завдяки його сприянню в Україну повертаються запорозькі козаки і засновують Підпільненську Січ.

Останній гетьман Лівобережної України. Його діяльність співпадала із настроями імператриці Єлизавети, і відбувалася у фарватері політики Петербурга, однак при цьому відчутно зменшився тиск на український традиційний устрій самоуправління, хоча й навіть не порушувалося питання про можливість відносин з іншими державами або власну фінансову систему.

Річард III і король Лір, гетьман Мазепа і Тев’є-молочник, Леонід Брежнєв і Тарас Бульба… Це лише невеликий перелік ролей, які зіграв у театрі й кіно Богдан Ступка (1941–2012) – видатний український актор, лауреат багатьох премій, народний артист УРСР (1980) та СРСР (1991), Герой України (2011), кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня. У Голлівуді його порівнюють з Робертом де Ніро й Аль Пачіно. В Польщі й Росії вважають своєю зіркою, феноменом, який народжується раз на століття, на що Богдан Сильвестрович відповідав: «Я – український актор! Я собі працюю, а люди називають те феноменом. Треба працювати і чесно ставитися до роботи. Вийти на сцену і зіграти найкраще за всіх…».