MAZAIS BIZONS

Польский писатель-путешественник Аркадий Фидлер уже известен советскому читателю. Его книги «Маленький бизон», «Тайна Рио де Оро», «Канада, пахнущая смолой» получили широкое признание в нашей стране. Книга о Гвинее — новая работа автора, результат последней его поездки в Африку. От селения к селению, от города к городу, от приключения к приключению ведет за собой читателя талантливый польский писатель. О чем бы ни рассказывал Фидлер — об экзотических животных и растениях, об обычаях и культуре различных племен Гвинеи, о традиционных танцах и музыке, — все это дано в занимательной, приключенческой форме и написано живым языком.

Польський письменник Аркадій Фідлер об'їздив півсвіту, про це вже свідчать назви його книг: «Долаємо Амазонку», «Через вири і пороги Дністра», «Завтра на Мадагаскарі», «Оріноко», «Риби співають в Укаялі», «Канада, що пахне живицею», «Ріо-де-Оро» тощо.

Матеріалом до цієї книги послужила розповідь індійців з племені чорноногих, родичів Маленького Бізона, що їх мандрівник якось зустрів у книгарні Вінніпега. До цього Фідлер довгий час жив серед канадських індійців і вивчив їхній побут та звичаї.

«Рыбы поют в Укаяли» — рассказ известного польского писателя и путешественника Аркадия Фидлера об экспедиции в верховья Амазонки в 1933–1934 гг.

Амазония — это мир чудес, страна девственных тропических лесов, край неизведанного, таинственного и прекрасного. Но такое представление не совсем правильно. И в этом вина тех путешественников, которые, будучи очарованными роскошной природой, видели только экзотику лесов, чарующую красоту орхидей, невероятное разнообразие животного мира и величие водной стихии.

Книга Фидлера «Рыбы поют в Укаяли» дает более полную и яркую картину Амазонии. Образный и живой и в то же время точный и лаконичный язык делает эту книгу интересной, легко читаемой. Создается ощущение, словно ты сам являешься участником путешествия автора и видишь все, что он описывает. Великолепные картины тропической природы сменяют одна другую. Надолго запоминается рассказ о диковинных растениях, о самых маленьких в мире птицах и самых крупных бабочках, об огромных ящерицах и поющих рыбах, о непроходимых дебрях и величайшей реке мира Амазонке.

Не забывает писатель и о людях, населяющих этот удивительный край, богатства которого используются еще очень слабо.

Книгу с увлечением прочтут и те, кто уже знаком с кратким, рассчитанным на юного читателя описанием этой экспедиции, издававшимся под названием «Зов Амазонки».

На Далекий Схід, до Північного В’єтнаму, Лаосу і Камбоджі я виїхав із звичайним паспортом як приватна особа, літератор, друг лісових людей і звірів. Ніхто не давав мені ніяких завдань ані вказівок, не посилали мене ні уряд, ні міністерство, ні навіть Спілка письменників. Але все-таки мене хтось посилав на Далекий Схід. Послала та безіменна людина, яка щодня поспішає до свого верстата. Це вона послала мене, бо їй цікаво знати, як там, у далекому В’єтнамі, живуть, розважаються, над чим журяться і про що мріють люди. Словом, мене послали читачі моїх книжок, щоб я написав про В’єтнам чи Камбоджу так, як писав про Укаялі або Мадагаскар.

Незважаючи на неофіціальний характер подорожі, працівники Міністерства культури в Ханої прийняли мене гостинно і доброзичливо. І я складаю їм сердечну подяку за все те приємне, чого я зазнав на їхній прекрасній батьківщині. Якщо в моїй книжці подекуди трапляється жартівливий тон і деякі дошкульні речі, то нехай і це буде прийнято як доказ моєї глибокої приязні до в’єтнамського народу, мого подиву та захоплення.

Аркадій Фідлер