Новое приключение: Гвинея

MAZAIS BIZONS

Arkādijs Fīdlers

izdevniecība «Liesma» Rīga 1975

No poļu valodas tulkojis Jāzeps Osmanis Mečislava Majevska ilustrācijas Noformējis mākslinieks A. Krēsliņš

 Tulkojums latviešu valodā, «Liesma», 1975

Польський письменник Аркадій Фідлер об'їздив півсвіту, про це вже свідчать назви його книг: «Долаємо Амазонку», «Через вири і пороги Дністра», «Завтра на Мадагаскарі», «Оріноко», «Риби співають в Укаялі», «Канада, що пахне живицею», «Ріо-де-Оро» тощо.

Матеріалом до цієї книги послужила розповідь індійців з племені чорноногих, родичів Маленького Бізона, що їх мандрівник якось зустрів у книгарні Вінніпега. До цього Фідлер довгий час жив серед канадських індійців і вивчив їхній побут та звичаї.

«Рыбы поют в Укаяли» — рассказ известного польского писателя и путешественника Аркадия Фидлера об экспедиции в верховья Амазонки в 1933–1934 гг.

Амазония — это мир чудес, страна девственных тропических лесов, край неизведанного, таинственного и прекрасного. Но такое представление не совсем правильно. И в этом вина тех путешественников, которые, будучи очарованными роскошной природой, видели только экзотику лесов, чарующую красоту орхидей, невероятное разнообразие животного мира и величие водной стихии.

Книга Фидлера «Рыбы поют в Укаяли» дает более полную и яркую картину Амазонии. Образный и живой и в то же время точный и лаконичный язык делает эту книгу интересной, легко читаемой. Создается ощущение, словно ты сам являешься участником путешествия автора и видишь все, что он описывает. Великолепные картины тропической природы сменяют одна другую. Надолго запоминается рассказ о диковинных растениях, о самых маленьких в мире птицах и самых крупных бабочках, об огромных ящерицах и поющих рыбах, о непроходимых дебрях и величайшей реке мира Амазонке.

Не забывает писатель и о людях, населяющих этот удивительный край, богатства которого используются еще очень слабо.

Книгу с увлечением прочтут и те, кто уже знаком с кратким, рассчитанным на юного читателя описанием этой экспедиции, издававшимся под названием «Зов Амазонки».

На Далекий Схід, до Північного В’єтнаму, Лаосу і Камбоджі я виїхав із звичайним паспортом як приватна особа, літератор, друг лісових людей і звірів. Ніхто не давав мені ніяких завдань ані вказівок, не посилали мене ні уряд, ні міністерство, ні навіть Спілка письменників. Але все-таки мене хтось посилав на Далекий Схід. Послала та безіменна людина, яка щодня поспішає до свого верстата. Це вона послала мене, бо їй цікаво знати, як там, у далекому В’єтнамі, живуть, розважаються, над чим журяться і про що мріють люди. Словом, мене послали читачі моїх книжок, щоб я написав про В’єтнам чи Камбоджу так, як писав про Укаялі або Мадагаскар.

Незважаючи на неофіціальний характер подорожі, працівники Міністерства культури в Ханої прийняли мене гостинно і доброзичливо. І я складаю їм сердечну подяку за все те приємне, чого я зазнав на їхній прекрасній батьківщині. Якщо в моїй книжці подекуди трапляється жартівливий тон і деякі дошкульні речі, то нехай і це буде прийнято як доказ моєї глибокої приязні до в’єтнамського народу, мого подиву та захоплення.

Аркадій Фідлер