Русалонька із 7-В (4)

І знову — суперниця! Весь клас ахнув! Струнка й тоненька, мов очеретинка. Очі — два бездонні озерця. Коси — до колін, як у ляльки Барбі з вітрини найдорожчого магазину… Милувалися нею всі: школярі, вчителі, технічки. А на перервах під кабінетом, у якому перебував її, Софійчин 7-В, ніби випадково збиралися старшокласники.

На Кулаківського можна махнути рукою: пропав остаточно! Але ж Сашко?!.

Тепер Софійка сама, сама проти однокласників і старшокласників, сама проти баби Валі, проти мами й тата, навіть проти тітоньки Сніжани — сама проти цілого світу.

І проти… русалоньки з Білокрилівського лісу.

Софійці забракло слів, вона боялась навіть дихнути, аби не сполохати, не порушити це метеликове повітря, цю диво казку! Цілий феєрверк, ціле багаття метеликів безгучно зірвалися з куща, засвічуючи супроти сонячних променів свої чудові коричневі крильця з барвистими цятками!.. Метелики літали, мерехтіли, танцювали, сідали на плечі, волосся, одяг!..

Таке воно, нове Софійчине кохання — стрімке, казкове, мерехтливе. Тільки от чи не приторне, як на справжню любов?

І що то за доля в Софійки така — нерозділене кохання? От і цього разу закохалася — подумати тільки! — у чоловіка рідної тітоньки. Добре хоч бачитися можуть часто: мають спільну справу. Так, спільну справу, бо Софійка розшукує зниклі з музею полотна.

Що ж, у неї так завжди: кохання і розшук переплітаються так щільно, що і гадки не маєш, як усьому тому дати раду…

Таємниці, таємниці! Мабуть, Софійка їх до себе притягує. Бо ж хіба можна лишатись осторонь, коли вночі у покинутому замку лунає музика, а порожніми залами блукає самотній привид?! Привид, що… загубився у часі.